НАБРЕ́ЗКЛИЙ, НАБРЕ́СКЛИЙ, а, с, діал.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до набре́зкнути, набре́скнути.

2. у знач. прикм. Опухлий, набряклий, з в’ялою, обвислою шкірою. Дрібні сльози розплилися по її набресклому, восковому лицю (Черемш., Тв., 1960, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 19.