НАБИ́ВКА, и, ж.

1. Дія за знач. набива́ти 1, 3: // Створення чогось щільним стисканням, збиванням. Для набивки [глинобитних] стін готують напівсуху суміш з суглинку і солом’яної січки завдовжки 3 — 5 сантиметрів (Колг. Укр., 4, 1958, 14).

2. То, чим набивають що-небудь. З лавсану роблять пухку набивку для подушок (Наука.., 2, 1967, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 13.