НАБИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАБИ́ТИСЯ, б’ю́ся, б’є́шся, док.
1. Проникаючи, заповнювати що-небудь, залазити куди-небудь. Під нігті часто набивалася земля, шкіра [рук] загоріла й порепалась (Ів., Вел. очі, 1956. 83); Пил набився їй у ніс, у вуха і навіть у рот (Н.-Лев., II, 1956, 317); П’яту ось пробив [Гнат], бруду набилося (Горд., II, 1959, 205).
2. Збиратися, скупчуватися у великій кількості. Під час перерви зразу в піонерську кімнату набивається повно піонерів (Коп., Подарунок, 1956, 5); Сяк-так витерши ноги об рейку,.. один по одному набиваються сюди чоловіки (Логв., Літа.., 1960, 11); Вмить набилося стільки народу, що стало тісно (Тулуб, Людолови, І, 1957. 375).
3. розм. Докучливо приставати з чим-небудь; пропонувати щось і т. ін.; нав’язуватися, напрошуватися. Не люблю я набиватись навіть з роботою, бо вже по праву чи ні, а я більше звикла, щоб мене запрошувано, а не я напрошувалась (Л. Укр., V, 1956, 379); Явдоха розповіла, що.. Олімпіада сама набилася, щоб за косовицю сіна заплатити мірою ярого жита і позичити який міх на насіння (Чорн., Потік.., 1956, 243).
4. тільки недок. Пас. до набива́ти. Цілу ніч у пригороді., насипались землею лантухи, плелися тури з верболозу і набивалися глиною (Стар., Облога.., 1961, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 13.