НАБГА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Нам’яти, наробити жмутків із чого-небудь.
2. Жужмом напхати, наскладати чогось у що-небудь. Набгали мішок конопель набгом (Сл. Гр.).
3. Поступово зібрати, надбати. — І навіщо ви отаку силу книжок набгали? — звернувся до мене пан становий (Мирний, IV, 1955, 371); — Антоніно Павлівно! Я не стану вам говорити компліментів, бо скільки б я їх не набгав, усі будуть непридатні (Дн. Чайка, Тв., 1960, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 12.