МІЩА́НСЬКИЙ, а, е.
1. дорев. Прикм. до міщани́н (у 1 знач.). Бідний вчитель, з убогої міщанської родини, вигнаний з школи, він ніколи не сягав грішною думкою вище наймички або убогої панночки (Коцюб., І, 1955, 405); — Я виріс у маленькому міщанському містечку (Шовк., Інженери, 1956, 119); // Належний міщанину, міщанам. Вже білі лелії можна знайти у кожному міщанському, та навіть у холопському садку (Л. Укр., III, 1952, 490); Міщанські двори тріщать від постояльців (Гончар, Таврія, 1952, 33); // Такий, як у міщан, власт. міщанам. [Єфросина:] Скиньте, мамо, оту міщанську хустку з ріжками та вберіться в чепчик (Н.-Лев., II, 1956, 479); Будинок у Плачинди просторий, міщанський, на п’ять покоїв (Стельмах, І, 1962, 308).
2. перен. Пройнятий духом міщанства (у 2 знач.); обивательський. Нездорові родинні обставини, розлад між батьками, міщанський побут, надмірне потурання дитячим примхам негативно впливають на виховання дітей (Іст. укр. літ., II, 1956, 220); Традиційно міщанською улесливістю на людях замінюють [обивателі] сердечну теплоту взаємин (Ле, Міжгір’я, 1953, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 763.