МІЩАНИ́Н, а, ч. і. У дореволюційній Росії — особа, що належала до міщанства. За панування царя Миколая 1-го на Західній Україні в одному повітовому місті жив міщанин Лемішка (Н.-Лев., І, 1956, 172); Чути пісню було.. і в хамах заможніших міщан та ремісництва (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 115); 2. перен. Людина з обмеженими дрібновласницькими інтересами і вузьким кругозором; обиватель. Буває й так, що на виробництві, в колективі, скрізь, де є громадський контроль, людина поводиться, нібито, бездоганно, а дома вона виявляє огидні риси міщанина (Ком. Укр., 6, 1960, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 763.