МІША́ТИСЯ1, а́юся, а́єшся, недок.
1. З’єднуватися, зливатися з чим-небудь. Дух свіжого чаю мішався з озонованим повітрям (Коцюб., І, 1955, 317); Потім почав [пілот] марити, слова мішалися з стогоном, в грудях його все зловісніше булькало, хрипіло (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 124); // Втрачати чіткість обрисів; здаватися одною масою. Софія, схопила книжку, розгорнула її раптово, не читаючи, дивилась на букви, що мішались їй в очах, мов у тумані (Л. Укр., III, 1952, 545).
2. Розташовуватися вперемішку з ким-, чим-небудь. Тут вже темна соснина почина мішаться з дубом, липою, клениною, усе стає густіше, густіше (Стор., І, 1957, 76); Козацтво мішалося з міщанами, жінки й дівчата — з козаками, і гурт за гуртом ходили з віфлеємською зіркою з двору в двір (Ле, Наливайко, 1957, 77); // Втрачаючи ясність, ставати незрозумілим, плутаним (про думки, вислови). І думки мої мішаються, і сон мене не бере; а засну — все сниться, що на волі!.. (Вовчок, І, 1955, 263); // безос. Паморочитися. Йому починало в голові мішатися від тої бесіди, котра йому видалась цілковитою загадкою (Фр., II, 1950, 152).
3. діал. Бентежитися (у 2 знач.), ніяковіти. Катря і та мішалася перед удовиним поглядом (Вовчок, І, 1955, 186); Стрічаючися з нею поглядом, він уже не бентежився, не мішався (Фр., VII, 1951, 249).
4. Пас. до міша́ти11.
МІША́ТИСЯ2, а́юся, а́єшся, недок., розм. Те саме, що втруча́тися 2. — А зась не знаєш? — обізвався Кузьма Трохимович з своєї ятки, — швець знай своє шевство, а у кравецтво не мішайся! (Кв.-Осн., II, 1956, 21); — Добро Хіврі, що її свекруха.. не мішається ні до чого (Григ., Вибр., 1959, 110); — Ні, ти, Гнате, в це діло не мішайся (Тют., Вир, 1964, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 761.