МІФ, а, ч,
1. Стародавня народна оповідь про явища природи, історичні події тощо або фантастичні оповідання про богів, обожнених героїв, уявних істот. Саме проти дверей над столом, обставленим лавами-ліжками, приходиться фреска, що ілюструє міф про Адоніса та Венеру (Л. Укр., II, 1951, 385); Грали трагедію "Страждання Христові".., променистий міф про померлого й воскреслого бога (Тулуб, Людолови, І, 1957, 150).
2. перен. Щось вигадане, неіснуюче, фантастичне. Надворі, там, за парканом тюремним, Є конституція, якісь закони; Для нас [арештантів] вони є тільки міфом темним (Фр., X, 1954, 154); буржуазний міф про "повну зайнятість" є справжнісіньким знущанням — робітничий клас завжди бідує через масове безробіття, через невпевненість у завтрашньому дні (Програма КПРС, 1961, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 756.