МІ́ТИТИ1, мічу, мітиш, недок., перех. Ставити мітку на кому-, чому-небудь. Один газда мітить свої вівці стрівкою, другий розколює вухо раз або двічі, третій засилює дріт або волічку — всякий позначає по-інакшому (Хотк., Довбуш, 1965, 84); Здійснилася давня мрія вчених — мітити атоми так, щоб по цих мітках можна було простежити за переміщеннями і перетвореннями, що відбуваються з атомом чи молекулою, до складу якої входить мічений атом (Наука.., 5, 1956, 7); Весь ремонтний молодняк [птахів] мітять віковою міткою на перетинці між пальцями ноги (Птахівн.; 1955 66).
МІ́ТИТИ2, мі́чу, мі́тиш, недок., неперех. 1. в кого — що. Прагнути попасти; цілитися. З ранніх літ бродив Віктор по городах і гайках з луком і сагайдаком, усе мітив.. стрілою в чорну ворону (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959. 86); * Образно. У серце мітиш. Вціляти вмієш. Кому ж ти, дівчино, світиш. Кого ти грієш? (Дор., Літа.., 1957, 40).
2. з прийм. "в" і знах. в., розм. Намагатися зайняти яку-небудь посаду, стати кимось. — Що, Йване, в начальники току мітиш? (Головко, І, 1957, 297); Що [Максиме], в чисту науку мітиш?.. Чув я, що просто одразу в академіки хочеш плигнути (Рибак, Час.., 1960. 182); // в кого, на кого. Готувати, ладити. Його, як меншого, мітив батько у москалі (Мирний, IV, 1955, 93); В цю ж хвилину він пишався сином: бач, недавно в районі, а вже на голову колгоспу мітять! (Минко, Ясні зорі, 1951, 227); Таємно від Франки собі в зяті вона мітила багацького сина Юрка Хомаху (Чорн., Визвол. земля, 1959, 13).
3. Мати намір. — Постій, сизий орле, постій! Я не бити мічу, розпитати хочу, Чи не бачив ти вбитого козака? (Чуб., V, 1874, 939); Мітив [Барвінський] почати здалеку, застосовуючи різних випробуваних обхідних маневрів, а довелося рубати з плеча (Кол., Терен.., 1953, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 755.