МІСІОНЕ́Р, а, ч. Проповідник, якого посилає церква для релігійної пропаганди серед іновірних і навернення їх до своєї віри. Ще за сто років до хрещення Русі слов’янські місіонери Кирило і Мефодій склали слов’янську азбуку і переклали грецькі церковні книги на слов’янську [болгарську] мову (Іст. СРСР, І, 1956, 42); Місіонер хотів зробити Абу-Разема релігійною людиною (Ле, Опов. та нариси, 1950, 74); * У порівн. Се був мій знайомий друкар,.. ревний, як місіонер (Л. Укр., IV, 1954, 272).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 748.