МІ́СТО1, а, с.
1. Великий населений пункт; адміністративний, промисловий, торговий і культурний центр. Жила удова коло бучного міста, де бучнії будинки громоздилися, де сяли та виблискували церкви золотохресті (Вовчок, І, 1955, 287); Я склав план реконструкції кількох площ і вулиць міста з метою його благоустрою (Довж., І, 1958, 25).
2. заст. Місце, де відбувається базар (у 1 знач.). Піднялися на місто йти бублейниці, палянишниці і ті, що кухликами пшоно, а ложками олію продають (Кв.-Осн., II, 1956, 10); — Я трохи полежу, а ти побіжи на місто та купи хліба… (Коцюб., І, 1955, 133).
3. заст. Місцевість (у 1 знач.), місце (у 2 знач.). І де ходила, В яких то праведних містах, А в нас, сердешна, опочила (Шевч., II, 1953, 19); Колись я мала той дівочий звичай, Як покидала край який надовго, Збирати квіти з наймиліших міст (Л. Укр., І, 1951, 102); // Місце (у 7 знач.). З царем самим, либонь то знався [магнат], В дугу усякого він гнув, Аж поки то якась Зозуля Його із міста не зіпхнула (Мирний, V, 1955, 288).
МІ́СТО2, спол., діал. Ніби, наче, неначе, немов. Кури різнопері по всьому дворищу розбрелися, а півні невгомонні кукурікають, місто вихваляються (Вовчок, І, 1955, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 751.