МІ́СТИК, а, ч. Той, хто схильний до містики, хто вірить у надприродне, в чудо. Він знав, що Єремія — чоловік з м’яким серцем, плохенький, полохливий, ще й до того містик, прилюбний до грошей (Н.-Лев., III, 1956, 395); І хоч Бабенко загалом не був містиком, проте в слово "доля" вкладав щось таємниче, майже містичне (Руд., Остання шабля, 1959, 207).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 749.