МІСИ́ТИ, мішу́, мі́сиш, недок., перех.
1. Розминати яку-небудь густу в’язку масу, змішуючи, перемішуючи її. Мотря місила коло хати глину (Коцюб., І, 1955, 50); Хляпала діжа, Параска місила круте тісто (Горд., II, 1959, 345); * У порівн. Розпалилися всі, розмахались руками, наче місили ними тісто в діжі, гамір у хаті (Головко, II, 1957, 283).
Міси́ти боло́то (грязю́ку, версту́ і т. ін.) — йти або їхати по грязькій дорозі. Підводи, за наказом фельдфебеля, перемістилися у хвіст колони і тепер поволеньки місили болото позаду (Коз., Гарячі руки, 1960, 120); По розгаслій дорозі йти було важко; версту по версті місив ногами Давид, на кожному кроці провалюючись у талому снігу (Головко, II, 1957, 178); Міси́ти діжу́ — перемішувати вчинене на хліб тісто в діжі. Другі молодиці місили діжу та тісто на паляниці в здорових ночвах (Н.-Лев., III, 1956, 73); Звечора вчинила [Катря], а це затопила в печі й стала діжу місити (Головко, II, 1957, 206).
2. перен., розм. Завдавати ударів; бити (у 2 знач.). А дрібнота Уже за порогом як кинеться, по улицях, Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити (Шевч., І, 1951, 248); Ніколи б не повірив, що він за в’язку сушняку може до півсмерті катувати людину важкими носаками, місити чобітьми (Стельмах, І, 1962, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 748.