МІ́РЯНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до мі́ряти. — Йди, каже [Савка], туди, там землі не міряні, бери, займай, скільки сили твоєї (Коцюб., І, 1955, 379); І вино стане іншим — не міряне чашею, Як потоки, як сонцем запалені бризки (Мал., Звенигора, 1952, 171).
Не мі́ряно — дуже багато. [Чабан:] А ти ж звідки знаєш, що я сірома? А може, в мене лану не міряно, добра не лічено? (Вас., III, 1960, 241); Там землі не міряно, а людей жменя. А де людей мало, там земля дешевша від грибів (Стельмах, І, 1962, 197).
2. розм. Те саме, що мі́рний 1. Туркіт ішов зразу повільний, міряний, два удари і пауза, два удари і пауза, мов важка їзда по грудді (Фр., VII, 1951, 347).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 747.