МІНОМЕ́ТНИК, а, ч. Військовослужбовець мінометних частин і підрозділів. По черзі входили грітись мінометники — їхня вогнева була під самою казармою (Гончар, III, 1959, 248).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 742.