МІ́ННИЙ, а, е. Прикм. до мі́на². Одне поранення було мінними осколками в спину й бік (Довж., І, 1958, 300); // Який стріляє мінами. [Комісар:] Навести мінні апарати на тих, хто підійме жовто-блакитний прапор (Корн., І, 1955, 32); // Такий, при якому застосовуються міни. На зміну старому методу прийшло відбивання руди глибокими свердловинами. Воно стало витісняти мінний відбій — відбій масовим обваленням (Роб. газ., 8. IX 1966, 3); Тікайте, сердешні, почавсь артналіт!.. Уранці — гарматний, увечері — мінний (Нех., Хто сіє вітер.., 1959, 145).

∆ Мі́нне по́ле — місцевість, де закладені міни, а також ділянка моря, озера з мінним загородженням. Наші сапери робили проходи в мінному полі й раптом почули дитячий стогін й плач (Ю. Янов., II, 1954, 13); Вихід у море замінований; карту мінного поля знає тільки адмірал ескадри (Укр. літ., 10, 1957, 125).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 742.