МІНЕ́Р, а, ч.

1. Військовослужбовець інженерних військ, який спеціалізується на встановлюванні мін та на розмінуванні місцевості, об’єктів і т. ін. Тож мінеру люди раді По усіх містах були. Він ішов в своїй бригаді — Скрізь, де армії пройшли (Мас., Срібна дорога, 1946, 44).

2. Фахівець військово-морського флоту з мінної зброї, її використання й знешкодження. Підводний мінер. Він скрадається по дну. Виявляє і знешкоджує ворожі магнітні міни (Веч. Київ, 20.ІІІ 1961, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 740.