МІЛІ́ЦІЯ, ї, ж.

1. Державний адміністративний орган у СРСР, що здійснює охорону громадського порядку в країні. В питанні про міліцію ми повинні були б сказати: ми не за буржуазну міліцію, а тільки за пролетарську (Ленін, 23, 1950, 71); Сміливий.. працівник міліції врятував життя дитини (Веч. Київ, 7.IX 1957, 4); // Місцеве управління цієї організації. В міліцію, в зруйнований маєток на околиці, пройшли не вулицею й через базар, а повз гамазеї (Головко, II, 1957, 161).

2. розм. Міліціонери. Зайшла міліція. Ми показали свої документи. Рибалка не мав нічого при собі, але його знав один із міліціонерів (Ю. Янов., II, 1958, 86).

3. В окремих країнах у воєнний час — вид ополчення. Суворо гукає [Хаєцький] на дахи молодій чеській міліції: — Шукайте [фашистів] по всіх нишпорках, по всіх димарях!.. (Гончар, III, 1959, 461); Народна міліція мала не менше роботи за земельну комісію (Чорн., Визвол. земля, 1959, 185).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 737.