МІЗКУВА́ТИЙ, а, е, розм. З розумом, розумний; тямущий. Хлопець удався мізкуватий, поштивий і, нівроку йому, — не бридкий (Ю. Янов., Мир, 1956, 286).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 731.