МІЗКОВИ́ТИЙ, а, е, розм. Те саме, що мізкува́тий. От дід і почав думать, що робить (він був дуже мізковитий) (Україна.., І, 1960, 320); В ній [школі] колись він пізнавав премудрість.. і вважався мізковитим (Стельмах, Правда.., 1961, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 731.