МІЗИ́НЕЦЬ, нця, ч.

1. П’ятий, найкоротший палець на руці або нозі. Ватя поодставляла мізинці. Малесенькі мізинці стирчали, золоті персні з камінцями блищали (Н.-Лев., IV, 1956, 118); Говорячи, Слинько витягував руку, а другою, широко розмахуючись, відкладав на першій пальці, починаючи з мізинця… (Шовк., Інженери, 1956, 62).

З мізи́нець — дуже малий. У Чорному морі мешкала рибка піщанка — маленька, з мізинець у довжину, тоненька, срібляста стрічечка (Наука.., 11, 1964, 17); Мізи́нця [чийого] не ва́ртий — недостойний кого-небудь, нікчемний у порівнянні з іншим. — Хіба вона [Нюра] варта Ясногорської? Мізинця не варта… Ми з вогню не вилазимо, а Нюра наша більше за кавалерами бігає… (Гончар, III, 1959, 329); На мізи́нець — мала доля, частина чого-небудь. Та надивився і наслухався вже стільки, що інший сотню років проживе, а й на мізинець мого не побаче (Логв., Давні рани, 1961, 78).

2. розм. Найменша дитина в сім’ї. Соломон, його мізинець, Був найрозумніший (Рудан., Тв., 1959, 503).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 731.

мізи́нець — п’ятий, найкоротший палець на руці або нозі; сим­вол мізерності, малої кількості, то­му вирази з мізинець, на мізинець вказують на малий розмір когось, чогось, малу частину чогось, а про чиюсь не достойність, нікчемність говорять, що той мізинця [чийогось] не вартий; у народі мізинцю нада­ють особливого значення: він зна­ходиться у безпосередньому зв’яз­ку з душею, тому упир висисає кров у дітей через мізинець і в ньо­го самого душа знаходиться в мі­зинці; договори з чортом скріпля­ють кров’ю з мізинця; мізинець, особливо лівий (ближчий до сер­ця), був нібито провідником у внутрішній світ людини: якщо хо­чеш дізнатися про когось усю правду, бери його сонного, коли той говорить уві сні, за мізинець лівої руки і запитуй; мізинець віді­грає значну роль у весільних обря­дах, наприклад облизування з ньо­го меду на заручинах; у давнину на дівочий мізинець надівали перстень як символ любовної присяги: «Ту­ман руку стискає, Золот перстень здіймає, На мізинець надіває».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 367.