МУШКЕТЕ́Р, а, ч., іст. Вояк, озброєний мушкетом. Мушкетери перекололи турків (Добр., Очак. розмир, 1965, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 834.