МУШВА́, и, ж., розм.
1. Збірн. до му́ха. Шарудіння й ледве чутний.. гомін раптово вщухли (тільки мушва бриніла над головами) (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 301).
2. збірн. Те саме, що мо́шка. В останньому промінні сонця грала дрібненька мушва і, мов сітка, мигтіла перед очима (Коцюб., І, 1955, 27); А від комашні доводилося ховати обличчя під сітку або затуляти вуха і ніс клоччям, бо як залізе туди отруйна мушва та відкладе яєчка, то біда буде (Мур., Бук. повість, 1959, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 834.