МУТИ́ТИСЯ, му́титься, недок., розм. Те саме, що каламу́титися. Стогне земля. Мутиться вода, Все поле кіптюга покриває (Мирний, V, 1955, 265); Оце не їде Катря! мутиться мати: хто ж мене оплаче, мабуть, не пускають її там (Вовчок, І, 1955, 252).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 832.

Мути́тися, чу́ся, тишся, гл.

1) Мутиться.

2) Смущаться; волноваться. Отсе не где Катря! — мутиться мати: хто ж мене оплаче? МВ. ІІ. 197.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 456.