МУРУ́ГИЙ, а, е, розм. Темно-сірий із темними смугами; мурий (у 1 знач.). Лежав у бур’яні бровко муругий (Котл., І, 1952, 134); Круторогі воли, помахуючи муругими головами, протюпали мимо корівника (Тют., Вир, 1964, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 830.

Муру́гий, а, е. = Моругий. Муругі або чорні свити. О. 1862. IX. 68. Ой ну, коте муругий! Мил. 42. Лежав у бур’яні бровко муругий. Котл. Ен. III. 38.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 456.