МУРУВА́ТИЙ, а, е. Трохи мурий. Мурувате обличчя Григорія з пошерхлим носом раптом просвітліло від блиску його білих зубів (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 209).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 830.