МУ́РИН, а, ч., рідко. Те саме, що негр. Мурин ніколи білим.. не буде (Номис, 1864, № 6154); Коли гляну, а якісь два мурини тягнуть Євлогія геть у якісь дебрі (Фр., IV, 1950, 161); Панас обійшов наріжну вежу і наблизився до брами, де чатував його знайомий воротар-мурин (Тулуб, Людолови, І, 1957, 446); * У порівн. За ними [козаками] юрмилася сірома, чорна, як мурини, давно не стрижена, обшарпана, у вовчих шкурах, боса, а то й гола (Панч, Гомин. Україна, 1954, 259).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 829.

Му́рин, на, м.

1) Мавръ. Отелло, венецький мурин. (Шекспірові твори… поперекладав П. Куліш. І).

2) Кличка собаки. Вх. Лем. 436.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 455.

му́рин — народна назва негра. Мурин ніколи білим… не буде (М. Номис); Юрмилася сірома, чорна, як мурими, давно не стриже­на, обшарпана, у вовчих шкурах, бо­са, а то й гола (П. Панч); Мурин зробив своє дію, мурина більше не треба (прислів’я про зрадника).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 380.