МУРЗА́, и, ч., іст. Титул феодальної знаті в татар, а також феодал, що мав цей титул. Чули, чули запорожці з далекого Криму, Що канає [конає] Гетьманщина, Неповинна гине. Чули, чули небожата, Чули, та мовчали. Бо й їм добре на чужині Мурзи завдавали (Шевч., II, 1953, 31); Була тут також весела й вертлява красуня Мері, дружина багатого кримського мурзи (Гончар, Таврія, 1952, 273); * У порівн. На літо він завжди голив голову і сидів, як татарський мурза (Тют., Вир, 1960, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 828.