МУ́ЛЯТИ, яю, яєш, рідше МУ́ЛИТИ, лю, лиш, недок., перех. і без додатка.
1. тільки 3 ос. Будучи тісним, терти, тиснути (про взуття, одяг і т. ін.). Чобіт му-лить ногу, подушка мулить в голову (Номис, 1864, № 11310); [Василина Макарівна:] А чоботи, Митю, зовсім не муляють (Зар., Антеї, 1961, 96); // безос. Жабі ледве встигала за мною: у неї від шляхетних черевиків боляче муляло ноги, і, сердешна, ледве дибала (Досв., Вибр., 1959, 108); // Торкаючись тіла, спричиняти біль; давити. Грудки муляли в босі ноги, а холодна земля обсипала ноги, неначе сніг (Н.-Лев., II, 1956, 204); Усі швидко.. поснули, тільки Горпині не спалося: прокляті дошки в боки муляли (Л. Янов., 1,1959, 334); * Образно. — Не хотілось нагадувати про це, та слово язик муляє (Руд., Остання шабля, 1959, 160).
2. перен., розм. Не давати спокою, мучити, турбувати. — Коли чую, що маю що зробити, що можу чогось навчитися, то так мене щось усередині пече, так мене мулить (Фр., II, 1950, 348); Тут журба йому душу муляє, а там його гордощі (Крущ., Буденний хліб.., 1960, 82); От ніби й не трапилося нічого особливого, а щось муляє і муляє, і не можна зрозуміти, що ж це таке (Собко, Біле полум’я, 1952, 7); Піднесений настрій раптом спав, і десь в глибині свідомості досадно муляло трохи усвідомлення, що його поведінка в чомусь споріднювала його з Хлестаковим (Головко, II, 1957, 437).
◊ Му́ляти (му́лити) о́чі (око) — набридати, завдавати комусь прикрощів своєю присутністю (наявністю). Було чудо, що гуральня досі стояла. Тільки мулила очі. Скрізь по селах покінчили з панами, скрізь вимились руїни, а тут — гуральня (Коцюб., II, 1955, 85); На фасадах нових споруд не повинні з’являтися малохудожні твори: кераміка — матеріал довговічний, і кожна помилка мулятиме око впродовж багатьох років (Вітч., 12, 1965, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 825.