МУ́ЛЬКО. Присл. до мульки́й. — 3 рідних є хто на війні? — Син. Мо, десь під кущиком перезувається, щоб не мулько тікати було (Тют., Вир, 1964, 325); // у знач. присудк. сл. Голому й на сіні мулько (Укр.. присл.., 1955, 41); Надвечір Дмитрик помічав, що йому чогось мулько на серці (Коцюб., І, 1955, 134); Сидячи на ослоні, Мамій понуро дивився в землю. На душі було якось мулько і трохи соромно (Добр., Тече річка.., 1961, 228).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 826.

Му́лько нар.

1) Жестко.

2) Неудобно, неловко, плохо. Попереду у їх було по шість десятин, а тепера як поділили подушно, то по одній, — так їм і мулько. Черниг. г. І в того (сина) старому хутко стало мулько. Драг. 178.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 454.