МУЛ1, у, ч. Дуже подрібнена, розтерта земля попелястого кольору, що відкладається на дні рік, озер, морів. "Не буди [Візантію], Босфоре, буде тобі горе, Твої білі ребра піском занесу, У мул поховаю!.." — реве синє море (Шевч., І, 1951, 200); Жаби квакають, від ставка мулом несе (Кроп., І, 1958, 390); Води річок, що течуть по гірських долинах, розмивають береги й виносять у море величезну кількість мулу (Наука.., З, 1959, 53); * Образно. Тоді, в печалі чи радості, добрішим і кращим стає чоловік і з подивом бачить, скільки зайвого мулу невідомо для чого осіло в його середині (Стельмах, І, 1962, 202).
МУЛ2, а, ч. Свійська тварина, гібрид коня та осла. Аж чую: "туп-туп!" Шкандибають два мули; У них камінюччя на спині (Крим., Вибр., 1965, 40); Мул своєю силою та витривалістю в багато разів перевершує як коня, так і осла (Рад. Укр., 4.УІІІ 1962, 4); *У порівн. [Єлеазар:] Я далі йшов і бачив, як раба малого.. вавілонець навантажив усяким покупом, як того мула, і києм гнав (Л. Укр., II, 1951, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 824.