МУЖНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Ставати дорослим, фізично й духовно зрілим. Як людина, що з літами змінюється, зріє, мужніє, так змінилась за роки блукань між людьми і оця її проста дівоча пісенька (Гончар, II, 1959, 174); В боях зростаючи на полі, Йдучи, мужніючи в літах, Син фронтового комсомолу Під співи кулі виростав (Ус., Шість, 1940, 21).

2. перен. Ставати сильнішим, набуваючи досвіду; розвиватися, міцніти. Робітничий клас не гине, а росте, міцніє, мужніє, згуртовується, освічується і загартовується в боротьбі (Ленін, 19, 1950, 200); У славних вікопомних битвах — під Жовтими Водами і під Корсунем.. — виростала і мужніла богатирська сила нашого народу (Цюпа, Україна.., 1960, 22); Разом із зміцненням нашої Батьківщини міцніло, творчо мужніло й наше кіномистецтво (Рад. Укр., 27.УІІІ 1959, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 822.