МУ́ЖНІЙ, я, є.
1. Який виявляє стійкість, хоробрість, рішучість. Хто ж товариства енейців і хто Іліона не знає мужніх бійців? (Зеров, Вибр., 1966, 237); В душі він глибоко пишається своїми предками, мужніми людьми, що крізь чуму, крізь безводдя, крізь степові швидкойдучі пожежі прокладали дорогу на кримські озера, .. несли сюди життя (Гончар, Тронка, 1963, 56); // Який виражає мужність (у 1 знач.). Та недовго сумує отаман. Його засмалене мужнє обличчя спахнуло вже звагою, і металевим гострим голосом вигукує він над сполоханим табором наказ (Коцюб., І, 1955, 184); Тільки ж ти вмирала мужньо з мужніми словами: — Ми поборем! в нас-бо правда, Всі народи з нами! (Тич., II, 1957, 98).
2. рідко. Те саме, що змужні́лий 2; зрілий (у 2 знач.). В його душі почався новий момент життя, тільки зародок нового життя, коли з молодого пустотливого хлопця починав виходити мужній, дорослий чоловік (Н.-Лев., IV, 1956, 86); Од постійної важкої роботи, від натуги м’язи на лиці виступали тепер іще виразніш, а брови завжди тісно докупи введені. І це робило лице його не по літах мужнім і суворим (Головко, II, 1957, 401).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 821.