МУЖИЧО́К, чка́, ч., заст., розм., діал. Зменш.-пестл. до мужи́к 1,3,4. У нього майнула думка, що цей провідник, сірий мужичок, напевне, веде загін просто в зуби озброєній банді дезертирів (Донч., III, 1956, 126); [Тетяна:] Будь у мене мужичок з кулачок, А таки я мужикова жінка (Котл., II, 1953, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 821.