МУЖИ́ЧКА, и, ж., дорев., зневажл. Жін. до мужи́к 1, 2; селючка. Чому вона родилась бідною мужичкою, чом не панночкою? (Коцюб., І, 1955, 97); — Ти сміла? — заверещить пані.. — Ти, мужичко, моє добро крадеш!.. (Вовчок, І, 1955, 136).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 821.

Мужи́чка, ки, ж. Крестьянка, мужичка. Де таки сьому статись, щоб пан та взяв мужичку? Кв. І. 224.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 453.