МУЖИ́ЦЬКИЙ, а, е, дорев., розм. Прикм. до мужи́к 1.

Ми заходились розкувать Своїм невольникам кайдани. Аж гульк!.. І знову потекла Мужицька кров! (Шевч., II, 1953, 243); — А сам ти хто — мужицький син? Кріпацька чорна кістка, значить? (Бажан, Роки, 1957, 244); //Власт. мужикові, мужикам. Мій батько, широка мужицька вдача, потайний алкоголік, що протрачує періодично грубі суми в картах (Коб., III, 1956, 52); Та хіба після цього можна розмовляти з чоловіком, який далі свого носа нічого не бачить і не догадується, що таке мужицька хитрість? (Стельмах, II, 1962, 235); // Такий, як у мужика. По лісі, нетоптаною стежкою, йшов чоловік у грубім, мужицькім сіряці (Фр., II, 1950, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 821.

Мужи́цький, а, е.

1) Крестьянскій, мужичій. Бувало дають ляхам одежу мужицьку. Драг. В їх усе по панській, любе й миле, а в нас усе по мужицькому. МВ. І. 26.

2) Мужескій, мужній. Очищаєш ти, водо явленая, нарожденого од позору: надуманого, нагаданого, встрічного, водяного, вітряного, жіноцького, мужицького, парубоцького, дівоцького. Чуб. І. 132.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 453.