МУЖИ́ЦТВО, а, с., збірн., дорев., розм., зневажл. Мужики. Кріпацька старшина пішла на всі боки судити безглузде мужицтво, що як зарубало собі на носі волю, то будь вона і голодна, і холодна, і вся в латах чи дрантях, аби таки воля (Мирний, IV, 1955, 163); — Корпію, чи в тебе під панськими недоносками і тіло напанилось, на мужицтво не оглядається? (Стельмах, І, 1962, 149); // Стан мужиків. — Нещасна моя доленька, що я родилась у мужицтві! (Кв.-Осн., II, 1956, 339); Дурненьким паннам здавалось, що сам бог споконвіку призначив полякам панство, .. а українцям — мужицтво, нужду, сіру свиту, мазані дьогтем чоботи та неписьменність (Н.-Лев., І, 1956, 201)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 821.