МУЖИКУВА́ТИЙ, а, е, заст., зневажл. Який зовнішністю, поведінкою схожий на мужика (у 1, 2 знач.); грубуватий (у 2 знач.). [Пані Люба:] Що воно за людина. Якось наче й на пана не скидається, хоч у тому краї, кажуть, пани якісь мужикуваті (Вас., III, 1960, 200); Він [король] обурений. Як сміють ці голодранці, ці вошиві хами з своєю мужикуватою старшиною чогось добиватися, та ще й ставити якісь вимоги?! (Тулуб, Людолови, II, 1957, 497).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 821.