МУЖИ́К, а́, ч.
1. дорев., розм. Селянин. Пани б’ються, а в мужиків чуби болять (Номис, 1864, № 1304); Вона любила це все [роботу в школі], як любить мужик оранку, жнива або тверду лаву, на якій спочиває (Коцюб., І, 1955, 312); — Якби мужик з волом не орав, то пан на хорбаці [хребті] й дранки би не мав (Стеф., II, 1953, 55); Турбай похмуро посміхнувся. І тут збагнув, що він — мужик, селянський син, і тільки… (Руд., Остання шабля, 1959, 161).
2. перен., заст.,зневажл., лайл. Про невиховану, грубу людину; селюк. Слава богові, що пішов у москалі, а то б вона його і так покинула… Мужик! неотеса!.. (Мирний, IV, 1955, 57); — Мужик ти був, Сидоре Сидоровичу, мужиком і залишився. Пристойний тон тобі однаково, що корові сідло (Коз., Листи.., 1967, 111).
3. заст., розм. Чоловік (у 1 знач.), мужчина. І жінки, і мужики, і мала дітвора, та що то! і старі повиповзали з хат дивитись на таку прояву (Кв.-Осн., II, 1956, 201); Потішав Максим себе тим, що, звичайно, запрошені мужики виберуться на весілля не самі, а в супроводі жінок (Смолич, Мир.., 1958, 40).
4. діал. Чоловік (у 2 знач.), дружина (у 2 знач.). — От вже як піду заміж, .. і мужика, і діточок буду обшивати (Кв.-Осн., II, 1956, 424); — Хай лиш спробує, куди воно жінка сама без мужика годиться (Головко, II, 1957, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 821.