МУЖ, а, ч.

1. книжн. Державний, науковий, громадський і т. ін. діяч. Амінь тобі [Богдане], великий муже! Великий, славний! та не дуже… (Шевч., II, 1963, 349); А щедрі серцем юнаки. На диво мужам вченим, Знімають зорі залюбки Із неба нареченим… (Воскр., З перцем!, 1957, 322); В просторім кабінеті старости, в різних його кутках були присутні три державні мужі та лише одна жінка, господиня дому (Ле, Хмельницький, І, 1957, 69). , …

2. заст., уроч. Чоловік (у 2 знач.). Всі в домі боялися її, не виключаючи й Куни Гольдбаума, її мужа (Фр., II, 1950, 78); Дружина мужу зброю подає: — Цілую я озброєння твоє, — Нехай воно нам перемогу дасть (Бажан, І, 1946, 301).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 820.

Муж, жа, м.

1) Мужъ. Ой там стояла мужів громада, мужів громада, велика рада. Чуб.

2) Мужъ, супругъ. Ги не будеш мені мужем, я тобі жоною. Мет. 70.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 453.

муж —

1) у народній творчості — чоловік стосовно своєї дружини. Муж: і жона — одна сатана (при­слів’я); Ти не будеш мені мужем, я тобі жоною (А. Метлицький);

2) [княж]му́ж — за часів Київської Русі — вільна й поважна людина на княжій службі; таких людей ще називали «больші мужі», з яких пізніше постала верства бояр;

3) у народному мовленні — особа чо­ловічої статі. Ой там стояла мужів громада, мужів громада, велика рада (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 379.