МУГИ́КАННЯ, я, с. Дія за знач. муги́кати. За дверима.. шкряботіння ущухло. Натомість чужинець зачув мугикання якоїсь пісні (Досв., Гюлле, 1961, 23); — Мені коли б оце додому, — чую тихо проказані слова. У відповідь почулося чиєсь мугикання (Кол., На фронті.., 1959, 85); * Образно. З приходом її [матері] усе зразу повеселіло: і хата мов прояснилася, наче вступило в неї сонце, і самовар дужче заблищав, переводячи своє журливе мугикання на дрібну веселу пісеньку з перебоями (Мирний, І, 1954, 323).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 818.