МРІ́ТИСЯ¹, мрі́ється; мин. ч. мрі́вся, мрі́лася, лося; недок.

1. Ледь виднітися. У присмерку ледве-на-ледве по степу росяному шлях мрівся… (Вовчок, І, 1955, 150); В снігах несходимих, глибоких, Де темні бори лише мрілись, В тайзі на етапнім привалі Вони несподівано стрілись (Стар., Поет. тв., 1958, 166); Море синьою смугою ледве мріється здаля.

2. розм., рідко. Те саме, що ввижа́тися; привиджуватися. Відома річ, кого огнем пече, тому скрізь вода мріється (Вовчок, VI, 1956, 267); Куди б не скинув я оком. Образ твій мріється всюди (Граб. І, 1959 358).

МРІ́ТИСЯ², мрі́ється, недок., розм. Те саме, що мрі́ятися. Де те все поділось, що тоді нам мрілось — ясне, урочисте? (Л. Укр., І, 1951, 246); Ти снилась, морилась і мрілась, Як мавка в синьому диму (Мал., Звенигора, 1959, 163).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 816.

Мрі́тися, мрі́юся, єшся, гл.

1) = Мріти. По степу росяному шлях мрівся. МВ. (О. 1862. І. 77).

2) Мерещиться, грезиться. Небозі сонечко мріється, — воно ж зрадніло, та й справді гріється. Ном. № 6402.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 451.