МРІ́ЙНИЦЯ, і, ж. Жін. до мрі́йник. Помітно було, що садила й поливала їх [квіти] із прихованою усмішкою жартівлива рука мрійниці, — і виросли вони і цвітуть тимо ж тихим, лукавим жартом дівчини-художниці (Вас., II, 1959, 508); * Образно. Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі. Польова моя мрійнице.. Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі. Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла (Мал., Звенигора, 1959, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 816.