МО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до мочи́ти. Борців не лякають пригоди: Шлях, мочений кров’ю та потом, Нас виведе в панство свободи. Не нині, не завтра, так потім! (Граб., І, 1959, 367); // у знач. прикм. Вони [хлопчики] не повмирали ані від простуди, .. ані на голодний тиф, хоч зимою жили не раз моченим бобом (Фр., IV, 1950, 303); На двох блюдах принесли Секлета й Зінька печеню й яблука мочені (Головко, II, 1957, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 815.