МОТУЗО́К, зка, ч. Зісуканий із прядива виріб для зв’язування або прив’язування кого-, чого-небудь. Дівчата достали мотузка, оперезали кругом білого гарбуза й понесли до воза (Н.-Лев., III, 1956, 25); При дорозі стояла жінка і тримала на мотузку овечку (Кобр., Вибр., 1954, 153); Єгор старанно ув’язав поклажу мотузками, і коні рушили від станції (Шиян, Баланда, 1957, 195).
◊ Мотузки́ крути́ти (сука́ти) з кого — підпорядкувавши когось своїй волі, примушувати робити, виконувати що-небудь; Таки́й, що з піску́ мотузки́ су́чить — дуже хитрий, спритний. Людина він досвідчена, хитра. Його і в ложці не спіймаєш… Такий, що з піску мотузки суче… (Руд., Остання шабля, 1959, 42); Хоч мотузки́ крути див. крути́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 4. — С. 813.
мотузо́к (зменшене — мотузо́чок; грубий мотузок — мо́туз) = моту́зка (зменшене — моту́зочка, збірне — моту́ззя) — зсуканий із прядива виріб для зв’язування або прив’язування кого-, чого-небудь; з мотузком пов’язані народні повір’я: шматок мотузка, на якому хтось повісився, зберігають, бо нібито він принесе щастя; вагітній не можна через нього переступати; див. ще у «Волині» Б. Харчука: «Корову продали з мотузкою, щоб було на щастя»; з мотузком пов’язані різні ритуальні дії, обряди і заборони; опоясування або обв’язування мотузком — один із засобів створення магічного кола, що робить недоторканною людину, яка знаходиться у ньому; мотузком (поясом, рибальською сіттю) обв’язували молоду й молодого перед вінчанням від уроків; те саме робили з ліжком породіллі й дитини; мотузок знешкоджує нечисту силу (наприклад, биттям можна позбавитися мари, що душить людину вночі).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 378.
