МОТРОШИ́ТИ, ить, недок., розм., рідко. Іти, падати, порошити (про сніг). Проти Варвари почало мотрошити сніжком; до світа і геть-то його впало (Мирний, III, 1954, 8); Наближався ранок. Сніжок, мабуть, стомився, перестав мотрошити (Ряб., Жайворонки, 1957, 111).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 813.

Мотроши́ти, шу́, ши́ш, гл. Порошить. Проти Варвари почало мотрошити сніжком. Мир. Пов. І. 112. На дворі сніжок мотрошить. Конотоп. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 449.