МОТИ́КА, и, ж.
1. Найдавніше ручне знаряддя для обробки грунту під посів у вигляді палиці, звичайно з кам’яним або металевим клинком. Землю під посів [у період раннього трипілля] спушували дерев’яними мотиками, що мали кам’яні або рогові наконечники (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 56); Чоловік, худий і зниділий, але з природи кремезний та тривкий, копав ту нивку великою мотикою (Л. Укр., III, 1952,124); * У порівн. Пірвався, як з мотикою на сонце (Номис, 1864, № 3134).
2. с. г. Те саме, що са́па; копаниця (у 1 знач.). Обійде Калина всі ланки, перевірить, а потім знову до своєї ділянки повертається і береться за мотику (Коз., Вісімсот.., 1953, 146).
∆ Ротаці́йна моти́ка — сільськогосподарська машина для розпушування грунту. Якщо до з’явлення сходів випаде дощ, посіви негайно боронують або обробляють ротаційними мотиками впоперек рядків (Хлібороб Укр., З, 1964, 5).
3. Те саме, що ки́рка. Людей повно, а все ріпники.. Той з рискалем блудить, той з мотикою (Фр., І, 1955, 121); Мотика і лом були головними знаряддями праці шахтаря (Наука.., 12, 1967, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 810.