МОТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., розм.

1. Те саме, що хилита́тися; теліпатися. Довгі без кінця мережі моталися на легкому вітрі, неначе жмути чорних шнурків, вимочених у смолі (Н.-Лев., II, 1956, 221); Над ним [степом] склеплялось небо білочоле. Мотались дзвоники (Зеров, Вибр., 1966, 71); Кліть [шахти] моталася швидко, тужливо двигтячи своїм тулубом та поскрипуючи старезним кістяком (Досв., Вибр., 1959, 199).

2. Проводити час у турботах, клопотах. Старий Рабинович.. мотався по хазяйству, доглядаючи, щоб я часом не гайнував дурно часу (Еллан, II, 1958, 33); — Люди відпрацювали вісім годин — і додому. А батько ще мотається (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 106); // Заклопотано метушитися, бігати. Бігає, мотається стара Векла по хаті і не зна, за що ухопитись (Кв.-Осн., II, 1956, 438); Варивон Кирпатий мотався вулицями, як тріска в ополонці, то туди, то сюди (Ковінька, Кутя.., 1960, 129).

3. фам. Те саме, що блука́ти 1; тинятися. [Адмірал:] Я знаю, важко мотатися шість років по морю (Корн., І, 1955, 70); Батько все життя мотався по селах та хуторах (Чаб., Тече річка.., 1961, 90).

4. Пас. до мота́ти 1.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 810.

Мота́тися, та́юся, єшся, [p]одн. в.[/p] мотну́тися, ну́ся, не́шся, гл.

1) Мотаться, мотнуться, болтаться. А ти, хвуст, що робив?. Мотався да чеплявся то за кущ, то за пеньок. Рудч. Ск. І. 18.

2) Шататься, ходить, дѣлая то одно, то другое; хлопотать, суетиться. Бабуся мотається по своїй хаті, як клубок, да все робить. Г. Барв. 501. «Світи світло! сип вечеряти!». Чоловік схопився, мотається, кинувся до печі, горшки витягає. Грин. І. 295. Мотнутися — броситься, то-же, что и метнутися.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 448.