МОСТИ́ТИСЯ, мощу́ся, мо́стишся, недок.
1. Займати місце, розміщатися біля кого-, чого-небудь, на чомусь. Стара циганка накладала червону люльку свіжим тютюном і вигідно мостилася на призьбі (Коцюб., І, 1955, 375); Душ з п’ять хлопців мостилося коло стола з книжками (Вас., Вибр., 1954, 107); Коли Варя, ридаючи, падала на білу гору подушок, тут уже Хома не витримував: мостився поруч, гув біля неї голубком до настання повного миру та згоди (Грим., Незакінч. роман, 1962, 32).
2. перен., розм. Готуватися, збиратися робити щось, стати кимось. [Марфа Варфоломіївна:] Кажуть, що Леонід Петрович моститься тебе сватати (Кроп., II, 1958, 270); [Оксана:] Що це він ніби вороже зустрінувся з тобою? [Г у ж і й: ] Ну, ще б пак! Він же сам мостився до тебе в чоловіки (Мам., Тв., 1962, 165); Риболов моститься сісти кроків за двадцять від Влима (Грим., Син.., 1950, 93).
3. Пас. до мости́ти 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 809.