МОРО́КА, и, ж., розм. Те саме, що кло́піт 2; турбота (у 1 знач.). І розказать не можна, яка нам морока була з тією дитиною: цілісінький день і цілісіньку ніч кричить (Стор., І, 1957, 214); А скільки було мороки, коли стали шукати турбіну й генератора, принаджувати сторонніх майстрів, вчити своїх колгоспних (Ю. Янов., II, 1954, 168).

◊ Моро́ка його́ (її́ і т. ін.) зна́є — те саме, що Біс його́ (її і т. ін.) зна́є (див. знати). [Пріська:] Таки й справді морока його знає, що воно за молодиця: і робить, і шанується, а все якимсь вовком позирає, як чуже (Вас., III, 1960, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 805.

Моро́ка, ки, ж.

1) Хлопоты, затрудненіе, возня. Та й набрались ми мороки коло неї! Левиц. І. Багато мені мороки буде!

2) Темная сила. Побила б їх морока! Ном. № 3741. Морока його знає. Ном. № 7843.

3) Игра въ шесть палочекъ, сложенныхъ такъ, что трудно ихъ разнять.

4) мн. Моро́ки беруть (кого́). Приходить въ безпамятство. Мороки вже беруть слабого.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 446.